Визначні винахідники і відкриття у фармакології (часть ІІ)

У 2007 році до сторіччя з дня заснування Американської спілки фармакології та експериментальної медицини (American Society of Pharmacology and Experimental Therapeutics) у журналі Pharmacological Reviews був опублікований список найвизначніших відкриттів у фармакології за останні 100 років та їхніх авторів.

Імена людей, котрі зробили ці відкриття, увійшли в історію медицини. Саме завдяки цим ученим людство побороло невиліковні колись хвороби, отримало багато лікувальних препаратів і заглибилось у таємниці людського організму.

Визначні винахідники і відкриття у фармакології. Частина ІІ (Pharmacological Reviews)

Фредерік Бантінг (праворуч) та Чарльз Бест (ліворуч)

Фредерік Бантінг, Чарльз Бест, Джон Маклеод та Джеймс Колліп (Sir Frederick Banting, Charles Best, John Macleod, James Collip) Інсулін До ХХ століття ендокринологія лишалася однією з найменш розроблених галузей медицини. Знання вчених про функції залоз внутрішньої секреції обмежувалися клінічними спостереженнями. Недослідженим залишався й інсулярний апарат. Хоча причини діабету були частково розкриті, лікувати його на той час не могли. Першим, кому вдалося отримати гормон інсулін із підшлункової залози тварини, був англієць Фредерік Бантінг. Працювати у лабораторії колишній хірург почав у 1920 році. А вже у 1923 Бантінгу та Маклеоду присудили Нобелівську премію «За відкриття інсуліну». Заслуга усіх вчених, які доклали зусиль до отримання природного та синтетичного інсуліну, надзвичайно велика. Завдяки їм світ отримав зброю у боротьбі з одним з найбільш поширених захворювань –цукровим діабетом.

Філіп Генч, Едвард Кендал

Філіп Генч, Едвард Кендал, Тадеус Райхштайн (Philip Hench, Edward Kendall, and Tadeus Reichstein) Кортизон, гідрокортизон Як уже зазначалось, ендокринологія почала бурхливо розвиватися у ХХ столітті. Поряд із відкриттям структури та функцій ендокринних залоз учені працювали і над створенням ліків. Філіп Генч, ревматолог за фахом, помітив, що пацієнтки із ревматоїдним артритом під час вагітності менше страждали від симптомів захворювання. Ним же було помічено фізіологічне збільшення кори наднирників у вагітних. Вчений припустив, що є певний гормон Х, який виробляють наднирникові залозами, і що дія цього гормону зменшує запальні процеси в організмі. Едвард Кендал і Тадеус Райхштайн відкрили і відправили у масове виробництво гормони кори наднирників – кортизон, гідрокортизон та інші. А Філіп Генч довів ефективність лікування гормонами таких захворювань, як червоний вовчак, ревматоїдний артрит, псоріаз, бронхіальна астма та виразковий коліт.

Сьюн Бергстрьом

Сьюн Бергстрьом, Бенж Самуельссон та Джон Вейн (Sune Bergström, Bengt Samuelsson, John Vane) Нестероїдні протизапальні речовини Хоч робота над вивченням біологічно активних прозапальних та протизапальних речовин, похідних арахідонової кислоти, розпочалася ще у 1935 році, остаточно зрозуміти їхню структуру, дію і створити препарати на їх основі вдалося лише за 50 років. Лейкотрієни, ейкозаноїди, простагландини та простацикліни відіграють вирішальну роль у механізмі запалення. Визначивши їхню природу, стало можливим лікувати низку запальних захворювань. На основі цього відкриття був створений цілий арсенал нестероїдних (негормональних) протизапальних препаратів. У 1985 році вчені були нагороджені Нобелівською премією в галузі медицини.

Ерл В. Сазерленд

Ерл В. Сазерленд (Earl W. Sutherlan) Механізм дії гормонів У 1971 році вчений отримав Нобелівську премію за «За відкриття, що стосуються механізмів дії гормонів». Він заповнив «білу пляму», якою тоді був механізм взаємодії гормону та клітини, на яку гормон діяв. Сазерланд показав, що у відповідь на адреналін, норадреналін та глюкагон у клітині відбувається розклад глікогену. А причина у тому, що при дії гормону на рецептори клітини-мішені виділяється циклічний аденозинмонофосфат, ЦАМФ. Згодом було виявлено прозапальну роль ЦАМФ і ліки, яки перешкоджають її вивільненню.

Пол Грінгард

Пол Грінгард (Paul Greengard) Проникність мембрани клітини Науковець вивчав допаміново залежний механізм передачі імпульсу в синапсах. За аналогією з відкриттям Ерла Спазерленда, Гріннгард показав допаміно-залежний механізм передачі імпульсу в нервових закінченнях. Він довів, що під впливом медіаторів у нервових синапсах вивільняються цАМФ, який і бере участь у фосфрилюванні білків мембрани нейрона. А під впливом останньої відбувається зміна проникності клітини для іонів кальцію, калію і натрію.

Мартін Родбел

Мартін Родбел та Альфред Дж. Гільман (Martin Rodbell, Alfred G. Gilman) Порівняно недавнє відкриття у медицині, за яке у 1994 році вчені отримали Нобелівську премію («За відкриття G‑протеїнів та ролі цих протеїнів у сигнальній трансдукції у клітині»). Завдяки дослідженням учених став зрозумілий механізм, завдяки якому клітини реагують на різні сигнальні молекули, механізм дії гормонів та ліків. G‑білки – це молекули мембрани клітини, які пронизують усю її товщу. Це рецептори, які є на поверхні будь-якої клітини і поєднуються з відповідними їм молекулами за схемою «ключ – замок».

Роберт Ферчгот

Роберт Ферчгот, Ферід Мурад та Луїс Ігнаро(Robert Furchgott, Ferid Murad, Louis Ignarro) Простагладини Ці вчені відкрили механізм дії та чинники, завдяки яким відбувається розширення судин і прозапальні процеси в організмі. Вперше оксидом азоту почав цікавитися Роберт Ферчгот, який і відкрив його дію на судини. Він відстежив реакцію клітин ендотелію судин на стимуляцію оксидом азоту. Дослідження Ферчгота розвивали Черід Мурад і Луїс Ігнаро. Вони й започаткували еру простагландинів та оксиду азоту в лікуванні серцево-судинних захворювань, неврологічних, метаболічних хвороб.